Свято-Троїцький Мотронинський монастир Інформація про будівлю Назва Свято-Троїцький Мотронинський монастир Розташування село, Мельники, Чигиринський район Країна Україна Координати 49°9′16″ пн. ш. 32°16′20″ сх. д. Дата початку спорудження 1037 рік Дата зруйнування 1240, 1677—1678

Свято-Троїцький Мотронинський монастир — православний монастир, заснований в лісовому урочищі «Холодний Яр» на місці скіфського мотронинського городища (тепер село Мельники Чигиринського району).Настоятельниця монастиря — Ігуменія Мотрона (Гребенович Олена Михайлівна).

Легенда про заснування

Мотронинський монастир заснований ще до монгольського нашестя. Тоді тут стояла фортеця Мирослава — улюбленого воєводи Ярослава Мудрого. Повертаючись 1036 року після розгрому печенігів, Мирослав вирішив перевірити охорону фортеці і виставив свої човни у бойовому порядку. Вирішивши, що човни ворожі, дружина воєводи — Мотрона, наказала атакувати їх і вбила Мирослава. Дізнавшись про страшну помилку, Мотрона прийняла монашество і заснувала тут монастир, який став називатись Мотронинський.
Історія
Задовго до виникниння самої обителі, на місці сучасного монастиря поселилися відлюдники і жили в печерах. Це місце дійсно відповідало потребам душі для тих хто шукав самоти і пізнання Бога. Навколо безмежні ліси, глибокі яри і численні чисті освіжаючі джерела. Природа і рослинність тоді були надзичайно багаті і втой час неприступні дякуючи багатьом пагорбам та ярам. Ця територія носить назву Холодний Яр, тому що навіть в саму спекотну погоду, дякуючи природнім особливостям, тут відчувається свіжість і прохолода. Перша письмова згадка про монастир датується 1198 роком. Тоді в Симеонівському літописі, згадується що Переяславський єпископ Павло заклав в Мотронинському монастирі церкву Іоана Предтечі. Хоча в тому літописі прямо не вказується, що монастир називався Мотронинський.Потім церковні хроніки згадують, що 1240-го року орди монголо-татар під керівництвом Батия вщент спалюють й знищують монастир. Довгі роки він стояв пусткою. Потім тут знову з'являються монахи, що «жили без церков в пещерах и келиях пустынных». Згодом монастир знову відродився. В 1568 році «монахи начали возобновлять разоренное святилище благословением православного митрополита киевского Ионы Протасовича». У цей час Мотронинський ліс, у якому знаходився і монастир, був частиною володінь Черкаського замку (староства), який тримав «на Тясмени… сторожу польную», а його бояри користувалися цими багатими угіддями: добували мед, били птицю і звіра, ставили на численних річках млини, ловили рибу, орали землю «на полы, где хочеть». Тому в час такої пожвавленої діяльності розбудовується, поновлюється і монастир. Крім того, після Люблінської унії 1569 року перед православними українцями постало нове завдання — відстоювати свою віру від чужоземних посягань, а Мотронинський монастир якраз завжди і був осередком Православ'я, і тому в час, коли рідній вірі загрожувала небезпека, його роль особливо зростала.
З цих часів протягом двох століть монастир був під патронатом українського козацтва. Є свідчення про досить велику кількість гетьманських універсалів, що дарували Мотронинськомі монастирю земельні та лісові угіддя, сіножаті та пасіки, ставки та млини. Церква особливо виділяє з гетьманів українського козацтва Петра Конашевича Сагайдачного, котрий «незамедлил принять сию древнейшую пустинную обитель под своє покровительство». Відомі його універсали 1620—1621 років в яких зазначаються межі монастирських землеволодінь.За часів Руїни, коли численні гетьмани почали кидатись то в обійми Москви, то Варшави, то Стамбулу, Мотронинський монастир переживає важкі часи. Під час турецьких походів на Чигирин у 1672 та особливо в 1677—1678 роках монастир був дуже понищений. Хроніки пишуть, що в ті часи Мотронинський монастир був «сожжен и вконец разорен». Але вже в 1685 монастир постає з попелу, він отримує благословення київського митрополита Гедеона на капличку і церкву в своїх вічних печерах. В 1717 році, за проханням переяславського єпископа Кирила Шумлянського чигиринський староста, князь Ян Каетан Яблуновський, допомагає відбудовувати зруйновану обитель: він звільняє монастир від податей й підтверджує його право на численні землеволодіння. 21 червня 1727 року було освячено новозбудовану Троїцьку церкву. Так описано у книзі «Нескоренний велет» Мотронинський монастир" XVIII століття:Мотронинський монастир вирізнявся від усіх українських монастирів і стародавністю, і кількістю братії, і своїм чудовим місцем… На північ від Чигирина місцевість стає горяна; вершини гір з химерними обрисами товпляться зубчастим пасмом до Дніпра, підіймаючись терасами вище й вище, то набігаючи одна на одну, то обриваючись кручами, немов скам`янілі гігантські хвилі. Усі ці гори вкриті були тоді лісами й височили серед темного, безмежного моря лісів. В одному місці, у центрі замкнутого овала, здіймаються конусом гора-особняк, пануючи над усією місцевістю, а на вершині цієї гори спочивав у міцному гнізді Мотронинський монастир. Його золоті хрести було видно за кілька миль, сонячного дня вони виблискували зорями в синяві лісів і, мов рятівний маяк, привертали до себе погляди нещасного під`яремного люду, вселяючи в його замучену душу надію. Монастирський Свято-Троїцький храм був дерев`яний, з над дашком, що утворював ніби галерею, яка звалася кружганком:п'ять бань його було пофарбовано в синій колір і засіяно срібними зорями. Цей храм був оновлений і оздоблений заходами настоятеля, архімандрита Мельхіседека Значко-Яворського, якого одноголосно обрала братія й затвердив на цій посаді переяславський єпископ Гервасій Линцевський у 1753 році (Переяслав в ті роки був в межах Російської імперії, а Мотронинський монастир знаходився в межах кордонів тодішньої Польщі). Навколо монастиря підіймався високий земляний вал, увінчаний міцним дубовим частоколом; цей укріплений вінець замикався брамою, неначе врослою в земляний насип; а вже над брамою стояли дві гармати, а праворуч і ліворуч уся передова лінія укріплена була бруствером і бійницями. Всередині монастирського двору, попід валами, тяглися дугами низенькі дерев`яні келії братства й інші господарські прибудови. За валом, коло підніжжя гори, тулилися, ховаючись то за камінням, то за виступами, халупки й землянки прийшлого люду — і українців, і молдаван, і волохів, які знайшли собі притулок під охороною монастирських стін. З протилежного боку долина глибшала й по ній, звиваючись й ховаючись у кущах папороті й тернику, зміїлась річечка, зливаючись далі з Тясмином. По той бік річечки тяглася скеляста круча, у вигинах якої таїлися входи у глибокі й довгі печери, котрі сягали, як казав дехто, одним рукавом до Чигирина, а другим навіть до батька Дніпра. Подейкували, що з самої вершини гори, з монастирського цвинтаря, ішов підземний хід у ті печери… І справді, не раз під час переслідувань рятувалися в них приречені на смерть жертви. В середині XVIII століття монастир став одним з центрів боротьби проти церковної унії. З монастирем пов'язаний початок гайдамацкого руху, очоленого М. Залізняком, що увійшов до історії під назвою «Коліївщина». 26 травня 1768 року 70 запорожців та 3000 польських підданих ввійшли до Мотронинського монастиря на молебень. 27 травня гайдамаки розпочали похід проти поляків Правобережною Україною. Вогонь повстання швидко охопив величезний район.