}{олодний Яр

Хутір Буда

 Тисячолітній дуб Максима Залізняка, який росте в Холодному Яру на хуторі Буда Чигиринського району Черкаської області, є німим свідком жахливої трагедії, що сталася тут 18 червня 1943 року. Тоді на леваді німці розстріляли 83 хуторян. На місці розстрілу тепер велика братська могила та пам'ятник матері з дитям на руках. А на камені викарбувані прізвища вбитих хуторян — здебільшого цілі родини.

«Здорові — направо, хворі — наліво»

      Ніщо не віщувало того дня біди на хуторі Буда. Напередодні трагедії, 17 червня, селяни готувалися до великого свята Трійці, а ще зібралися на толоку до свого односельця Івана Підкільова. Правда, ввечері люди помітили на хуторі німецьких розвідників, а вдосвіта наступного дня, який стане для Буди фатальним, у село прибули загони фашистів.

      «Німці разом із поліцаями позганяли до колгоспного двору всіх хуторян і дали команду: «Здорові — направо, хворі та з довідками — наліво», — розповідає Віта Макарюк, молодший науковий працівник філіалу «Холодний Яр» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин».

      Спершу з Буди німці відправили на машинах здорових чоловіків, за ними — жінок та дітей. Згідно зі списками сільської ради села Мельники, до Німеччини з цього холодноярського хутора було вивезено 152 мешканці. Люди ридали, прощаючись з рідною їхньому серцю Будою, та все-таки доля виявилася до них милостивішою, ніж до тих, хто залишався в рідних краях.

Приречені

      Хуторян, які залишилися вдома, фашисти взяли під варту і повели вулицею. «Люди раділи, що лишилися вдома, у гурті жартували, навіть ставили підніжки тим, у кого було похмілля після толоки. Але, коли вони проминули останню хутірську вулицю й підійшли до лісу, жарти стихли — люди збагнули, що приречені», — каже Віта Макарюк. Свідком того жаху, який розпочався через кілька хвилин на хутірській леваді, став один із хуторян — Олекса Чиж. Він теж був у натовпі, який німці гнали до берега. І вже під лісом, коли зрозумів, що діється, улучив мить та рвонув у тінь дерев. Услід йому пролунали постріли. Він устиг заховатися під купу хмизу і закляк від жаху: з-під гілляк виглядали його ноги, він це розумів, тільки не мав сили поворухнутися. До купи, де заховався Олекса, підійшов поліцай, штовхнув його чобітьми по ногах і гукнув, мовляв, «тут нікого немає». Таким чином, не без допомоги того чоловіка, Олекса Чиж залишився живим і чув, як розстрілювали його односельців. Не жаліли ні старих, ні малих: породіллю Марію Проценко з немовлям (у ніч на 18 червня вона народила дитину) також розстріляли. Окрім Олекси Чижа, якому допоміг врятуватися поліцай, вижити поталанило ще трьом хуторянам. Молода пара будян встигла вскочити в жито, яке виросло того літа високим, а в кролячій ямі зуміла заховалася маленька дівчинка...

      Доля лише на кілька годин відстрочила страшну страту для трьох підлітків: 15-річного Олекси та 17-річної Насті Холодів і їхньої 19-річної двоюрідної сестри Галі. Усі вони випадково не потрапили до гурту односельців, який зігнали до колгоспного двору, оскільки після вечірньої гулянки на вигоні ночували не в хаті, а на горищі. «Очевидно в той момент, коли вони перебігали з хати до льоху, хтось їх помітив. Тож у погріб німці й кинули гранату», — продовжує Віта Макарюк.

Майже всі загинули від пострілу в голову

      Звістка про трагічну долю, яка спіткала мешканців холодноярського хутора, швидко розлетілася по навколишніх селах Чигиринщини. Кількох людей із сусідніх сіл, які спробували пройти на хутір 18 червня, не пустив туди німецький патруль. Тільки наступного дня до Буди зуміли пробратися жителі сусідніх Мельників. Вони першими знайшли в льоху та поховали тіла трьох підлітків. А потім мельничани побачили на березі братську могилу хуторян...

      «Ті жителі Мельників і зробили важку, але необхідну справу — розкопали могилу, ідентифікували тіла та склали список розстріляних мешканців хутора Буда. Майже всі вони загинули від пострілу в голову, але багато хто падав у яму живим. За даними тих списків, у братській могилі в Буді поховано 73 мешканці хутора, четверо жителів сусідніх сіл, двоє росіян та четверо військовополонених, яких привезли з собою німці, їхні прізвища так і залишилися невідомими. А в 1957 році сюди були перенесені останки підлітків, котрі загинули від кинутої німцями гранати», — зазначає пані Віта.

Причини розстрілу невідомі й досі

      Що спричинило звірячу лють карателів, залишається таємницею. Науковці, котрі досліджували трагічну історію цього холодноярського хутора, й досі шукають відповіді на це запитання. Вони кажуть, що активних партизанських дій у тих місцях до червня 1943 року не було, оскільки перший партизанський загін, який очолював І. Дубовий, організували тільки через тиждень після розстрілу Буди. Правда, в березні 1943 року через Буду пройшло партизанське з'єднання генерала М. Наумова, яке на три дні, аби переправити на Велику землю поранених та поповнити фураж і провізію, зупинялося на хуторі. «Це був численний загін, основним транспортом його були коні, запряжені в підводи, котрі тягли гармати», — пригадує мешканець хутора Буда Іван Зубенко.

      «Перебування багаточисельного з'єднання на хуторі Буда не залишилося непоміченим для німецьких окупантів, але вступити в бій з таким загоном вони не наважилися, хоча для цього підтягувалися частини СС. Коли загін пішов далі, будяни чекали від німців облав та арештів, але все було спокійно аж до 18 червня», — додає Віта Макарюк.

      Серед причин, що стали приводом до розстрілу хутора, називають і те, що німці наперед прагнули знищити пристанище для партизан, яких вони боялися, оскільки і Буду, і сусідні Мельники, оточені лісами, вважали партизанськими селами. До того ж у ніч із 16 на 17 червня в тутешньому лісі десантувалося ядро партизанського загону «Москва», можливо, німцям це було відомо.

      «Ймовірною причиною трагедії в Буді може бути ще й те, що німці мали інформацію про десантування в лісах диверсійних груп із-за фронту. До того ж недалеко від Буди стояла партизанська група УПА «Південь». На жаль, нам недоступні архіви КДБ та архіви Рейху, у яких ми б могли відшукати справжню правду про трагедію цього хутора », — підсумовує «УМ» Богдан Легоняк, завідуючий філією «Холодний Яр» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». То ж і через 64 роки в Будянській трагедії залишається чимало білих плям.

      Але щороку 18 червня на хуторі Буда, де нині мешкає 48 осіб, переважна більшість яких — приїжджі, проходить мітинг пам'яті. «Пом'янути своїх родичів приїжджають люди з сусідніх Мельників та Медведівки, з міста Сміли», — говорить «УМ» голова сільської ради села Мельники, куди входить і хутір Буда, Анатолій Хоменко. Згадувати загиблих родичі зберуться і в цей понеділок.