Вхід

Опитування

Яка у Вас операційна система??
Всього відповідей: 12

Пошук

Календар

«  Лютий 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Хмарка тегів

Четвер, 21.02.2019, 13:40
Вітаю Вас Гость
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

}{олодний Яр

Відомі люди села Грушківка

Юрченко Василь Петрович


Народився 26 травня 1950 року в  селі Грушківка Кам’янського району Черкаської області.   Заслужений майстер спорту СРСР (1973).
Виступав за  ЗС (м. Дніпропетровськ), з  1977 року – «Буревісник» (м. Херсон). Освіта вища, закінчив факультет фізики Дніпропетровського  державного університету.
Тренер – І.Хрущак.

Спортивні досягнення.
Чемпіон світу 1973 року у веслуванні на каное-одиночці на 10000 м.
Чемпіон світу 1974 року  на дистанції 1000 м.
Чемпіон світу 1975 року на дистанціях 1000 м та 10000 м.
Чемпіон світу 1977  року на каное-двійці на дистанції 1000 м.
Срібний призер чемпіонатів світу 1971, 1974 та 1977 років  на каное-одиночці на 10000м.
Чемпіон СРСР 1971-1972, 1974-1975, 1977 років.
Учасник XX Олімпійських ігор в Мюнхені 1972 року.
Срібний призер ХХІ Олімпійських ігор 1976 року на каное-одиночці на дистанції 1000м. 
Бронзовий призер ХХІІ Олімпійських ігор 1980 року на каное-двійці на дистанції  1000м.
Спортивну кар’єру  Василь Юрченко завершив у 1980 році після Олімпіади.

До 1990 року працював тренером у м. Херсоні. У 1990 році повернувся у рідне село Грушківка Кам’янського району на Черкащині. Займається сільським господарством.
Дружина Тетяна – колишня спортсменка, чемпіонка з веслування на байдарці. Виростили 6 дітей.  Старші Катерина й Олександр живуть окремо, мають сім'ї, у 1990-х були чемпіонами України у веслуванні. Середній Іван - чемпіон серед юніорів. А найменші Віра, Богдан і Павло — старшокласники
 

Кулинич Іван Маркович



(15. 08.1924—28.09.2002) — історик. Д-р істор. н. (1970), проф. (1975), засл. діяч н. УРСР (1984). Н. в с. Грушківка (нині село Кам’янського р-ну Черкас. обл.) в сел. родині. Після закінчення сільс. 7-річної школи поступив до Смілянського механіко-технологічного технікуму. Під час окупації УРСР у роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 військами вермахту жив у рідному селі, після звільнення села військами Червоної армії (див. Радянська армія) був у січ. 1944 мобілізований. У червні 1944 — тяжко поранений, втратив зір. Після тривалого лікування закінчив Ніжин. школу з підготовки сліпих інвалідів Великої вітчизн. війни для навчання у вузах і 1948 став студентом істор. ф-ту Львів. ун-ту. Отримавши диплом з відзнакою, від 1953 працював в Ін-ті історії АН УРСР (нині Інститут історії України НАН України), пройшов там шлях від аспіранта до гол. н. с. відділу всесвітньої історії і міжнар. відносин. 1958 захистив канд. дис. на тему: «Становище і боротьба робітничого класу Болгарії на початку 20 ст. (1907—1912 рр.)», 1970 — докторську дис. на тему: «Загарбницька політика німецького імперіалізму щодо України в кінці 19 — на початку 20 ст.». Був наук. кер. 10 кандидатів істор. наук, чл. Ради центру нім. істор. досліджень при Ін-ті заг. історії РАН, Міжнар. асоціації дослідників історії і к-ри рос. німців (Москва), редколегій низки вітчизн. періодичних видань з історії.

Наук. дослідження К. пов’язані з проблемами історії Болгарії, Німеччини та міжнар. відносин. Він є автором 350 наук. і науково-популярних праць, у т. ч. понад 20 колективних та індивідуальних монографій, серед останніх: «Революційна діяльність німецької комуністичної групи "Спартак” на Україні 1918—1919 рр.» (К., 1959), «Економічне співробітництво УРСР з країнами соціалізму» (К., 1962), «Україна в загарбницьких планах німецького імперіалізму (1900—1914)» (К., 1963), «Економічні та культурні зв’язки УРСР і НДР» (К., 1966), «Українсько-німецькі історичні зв’язки» (К., 1969), «Німецька Демократична Республіка в співдружності країн соціалізму» (К., 1976), «Траса братерського співробітництва» (К., 1980), «Рабочий класс Германской Демократической Республики — ведущая сила в строительстве социалистического общества» (К., 1982), «Нариси з історії німецьких колоній в Україні» (К., 1995) та ін.

Лауреат премії ім. Д.Мануїльського АН УРСР (1976).

Нагороджений 3-ма орденами і 15-ма медалями.

П. та похований у м. Київ.

Конякін Олександр Федорович


Коня́кін Олекса́ндр Фе́дорович (*1915, с. Грушківка, сьогодні Каменський район Черкаської області — †9 березня 1944) — командир батальйону 271-го стрілкового полку (181-я стрілкова дивізія, 13-я армія, 1-й Український фронт), капітан.

В 1936 році закінчив технікум харчової промисловості в м. Сміла Черкаської області. Працював на цукровому заводі в селищі Червона Яруга, сьогодні село міського типу Рокитянського району Белгородської області.

В Червоній Армії з 1939 року. Закінчив курси молодших лейтенантів. В боях Великої Вітчизняної війни з 1942 року.

Командир батальйону 271-го стрілкового полку 181-ї стрілкової дивізії 13-й армії 1-го Українського фронту капітан Конякін відрізнився в боях за плацдарм на лівому березі річки Стир (Волинськая область, Україна).

22 лютого 1944 року батальйон відбив 12 контратак противника и знищив близько 600 солдатів та офицерів противника.

9 березня 1944 року батальйон Конякіна заволодів шосейною дорогою Ковель — Луцьк у селі Сирники. Командир батальйону завжди йшов попереду, долучаючи солдатів особистим прикладом в бою. В жорстокій сутичці батальйон знищив 350 ворожих солдатів та офицерів, змусив ворога тікати. В цьому бою був поранений Конякін і 9 березня 1944 року помер від ран.

Указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 25 серпня 1944 року за мужність, відвагу та героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, капітану Конякіну Олександру Федоровичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни 2-ї статті.

Похоронений в Луцьку. В сквері біля школи селища міського типу Червона Яруга встановлений бюст Героя. Його ім'ям названа вулиця в Луцьку, на якій встановлена меморіальна дошка.